ПЛАН ЗАХОДІВ ПРИСВЯЧЕНИЙ МІЖНАРОДНОМУ МІСЯЧНИКУ ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК

№ п/п НАЗВА ЗАХОДУ ДАТА ПРОВЕДЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ
1. Урочиста лінійка, присвячена відкриттю Міжнародного місячника шкільної бібліотеки. 01.10 Бібліотекар
2. Конкурс на краще гасло та логотип до місячника 2014р. 02.10 Бібліотекар
3. Презентація нових видань. Протягом місяця Бібліотекар
4. Тематичні виставки. Протягом місяця Бібліотекар
5. Інформаційні хвилини. Протягом місяця Бібліотекар
6. літературна вікторина « У казки на гостинах!» 04.10 Бібліотекар
7. Бібліотечний урок « З чого складається книга?! 12.10 Бібліотекар, вчителі початкових класів
8. Огляд-конкурс «Живи, книго!» 15.10 Бібліотекар, педагог організатор
9. Свято книги «Книжка для людини, як сонце у житті!» 22.10 Бібліотекар, педагог організатор, класовод
10. Урочиста лінійка, присвячена закриттю Міжнародного місячника шкільної бібліотеки. 30.10 Бібліотекар, педагог організатор

З чого складається книга

(бібліотечний урок)

Мета: ознайомити учнів з структурними елементами книжки та з їх призначенням.

Обладнання: книги, плакат.

Узявши книгу в руки, спробуйте визначити її характер, довідатися, чи на ваші сили і рівень знань вона розрахована.

Культура читання — це вміння швидко знаходити в бібліотеці потрібні книжки або статті. Для цього вам будуть необхідні основи бібліографічних знань, інформаційної та довідково-бібліографічної роботи.

Кожна книжка є наслідком великої колективної роботи авторів і рецензентів, редакторів і художників, працівників видавництв і друкарень. Автор, створивши книгу, подає її до видавництва у вигляді рукопису. Видавництво рецензує твір. Технічний і художній редактори видавництва вирішують, як саме треба видати книгу, тобто яким форматом, на якому папері, якими шрифтами книга буде надрукована, які міститиме ілюстрації, як взагалі книга буде оформлена. Видавництво встановлює також ціну книги.

Друкування книг, тобто виготовлення потрібної кількості друкованих аркушів, здійснюється на друкарських машинах.

Після того, як сторінки книги надруковані, починають палітурно-брошурувальні роботи, тобто розрізання надрукованих аркушів, фальцювання їх, збирання зошитів у книжкові блоки, зшивання блоків, виготовлення кришок палітурки, вміщування книжкових блоків в обкладинки або палітурки, обрізування книг тощо.

Книжковий блок вкладають в оправу. Є видання, які, крім оправи, мають ще й паперову обгортку, найчастіше кольорову. Її називають суперобгорткою. Суперобгортка запобігає передчасній амортизації цієї книги і псуванню оправи, а також прикрашає книгу. Оправа книги складається з передньої (лицевої) і задньої кришок та корінця. На передній стороні зазначають прізвище автора, назву книги, видавництва та інші відомості, а іноді й малюнок. На задній стороні оправи найчастіше друкують ціну книги і марку видавництва. На корінці може бути прізвище автора, назва книги, номер тому або частини.

Книжковий блок скріплюється з оправою форзацом, тобто аркушем білого або кольорового паперу, половина якого приклеєна до внутрішньої сторони верхньої кришки оправи. Друга половина форзаца залишається вільною і покриває книжковий блок. Такий саме аркуш є і в кінці оправленої книги. На форзаці можуть бути орнаменти або малюнки.

Аркуш, вміщений на початку книги перед титульною сторінкою або за нею, а також перед окремими частинами чи розділами твору, зветься шмуцтитулом. На шмуцтитулах здебільшого друкують скорочену назву книги або її розділів.

Інколи в книгах буває авантитул, який передує титульній сторінці і містить марку видавництва, назву серії і назву книги.

Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлення з нею. Ознайомлення з книгою починається з її титульного листа. Це слово походить від латинського слова, що означає напис. На ньому вказується автор, назва, черговість видання, місце і рік видання. Все, що можна дізнатися про книжку не читаючи, належить до її довідкового апарату:

—титульний аркуш;

—зміст;

—передмова;

—післямова;

—прикнижна анотація;

—ілюстрації або фотографії.

/Files/images/20140228_085429.jpg

У кінці книги, або на звороті її титульної сторінки вміщують так звані випускні дані: прізвище автора, назву книги, прізвища осіб, які брали участь у випуску книги, дати передачі рукопису до друкарні та підписання книги до друку, формат паперу, на якому надруковано книгу, і частина аркуша, ціна книги, назва й адреса видавництва і друкарні та деякі інші відомості.

Основні дані про книгу містить титульна сторінка. Відомості, подані на титульній сторінці, використовуються для характеристики даного видання, на їх підставі записують видання до інвентарних книг і інше.

На титульній сторінці ставиться прізвище автора і назва твору або тільки назва, якщо автора не називають.

Досить часто титульна сторінка містить надзаголовок, тобто назву серії, до якої належить книга, назву установи, від імені якої її випущено, тощо.

Дані на титульній сторінці розміщуються здебільшого на одній (правій) сторінці книги. Такі титульні сторінки звуться однополосними. Але деякі книги, наприклад багатотомні видання, мають двополосні титульні сторінки, матеріал на яких розміщено на обох сторінках розвороту. Ліва частина титульної сторінки такої книги містить загальні дані про видання в цілому і зветься загальною титульною сторінкою, а в правій частині подають відомості лише про даний том, частину, випуск тощо; зветься вона частковою.

Двополосні титульні сторінки бувають і в окремих серійних виданнях. Тоді назву серії та загальні відомості про всю серію найчастіше вміщують ліворуч. Такі титульні сторінки звуться розгорнутими, і розглядають їх як одну титульну сторінку.

Багато для характеристики книги може дати видавнича анотація, яка коротко розкриває зміст книги, її ідейно-наукову цінність та на якого читача вона розрахована. Анотацію вміщують на звороті титульної сторінки або в іншому місці книги.

Кожна книга має свою внутрішню структуру. В ній може бути вступ, частини, глави, розділи, підрозділи, та розграфи і ін. На кожній сторінці текст поділяється на абзаци. В кінці або на початку книги дається зміст — перелік заголовків, розділів, підрозділів та ін. частин книги з зазначенням сторінок, на яких вони починаються. Зміст є своєрідним планом книги, він допомагає розшукувати потрібні матеріали в книзі і дає уявлення про її структуру.

Зміст міститься на початку або в кінці книжки, починає частини або глави, розділи книги та їхнє розташування на сторінках.

Передмова, як і післямова, є не обов'язково в кожній книжці, але, як правило, є у багатьох виданнях. Передмову частіше пише автор, або редактор. Вона іноді нагадує розширену анотацію. Післямова найчастіше є в книгах, зміст яких наче не закінчено, або якщо доля книжки чи її автора вимагає додаткових пояснень.

Для полегшення роботи з книгою і розшуку потрібних матеріалів у ній деякі видання мають так званий допоміжний апарат. До нього належать коментарі, примітки, предметні, іменні та географічні покажчики, словники термінів, ка­лендарі подій, хронологічні таблиці, списки літератури тощо.

Коментарі бувають у зібраннях творів, наукових виданнях, у творах зарубіжних авторів. їх вміщують здебільшого наприкінці книги, в кінці її частин або розділів.

Примітки друкують на сторінках книги під текстом. Але вони можуть бути вміщені і в кінці книги.

Іменні, предметні, географічні та інші покажчики вміщують найчастіше в кінці книги. Матеріал покажчиків розташовують за алфавітом і після кожного терміну, поняття, власного імені і т. Ін. зазначають сторінку книги або таблиці, де зустрічається цей термін, назва чи власне ім'я.

Багато видань містять бібліографічні матеріали, списки використаної автором або рекомендованої літератури. Списки літератури друкують наприкінці книги або в кінці окремих її розділів, бібліографічні посилання вміщують в кінці сторінок або в кінці розділів, статей чи в кінці книги.

У виданнях, які виходять з ілюстраціями, іноді в кінці книги подають перелік ілюстрацій. Іноді ілюстративні матеріали, репродукції, схеми, географічні карти тощо можуть, бути вміщені в кінці книги і мати свою окрему нумерацію.

Ілюстрації та фотографії, вміщені в книзі, несуть вагоме інформаційне навантаження і, так само як анотації, коротко знайомлять читача за змістом книжки. Та ви не повинні оцінювати видання лише за ілюстраціями, бо самі ілюстрації не дають уявлення про зміст книжки.

Кожен учень повинен працювати з довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки до якого входять:

—алфавітний каталог;

—систематичний каталог;

—тематична картотека;

—довідкова література;

—бібліографічні посібники;

—рекомендаційні списки та пам'ятки

Отже, книги за своїм змістом і структурою дуже різноманітні. Але всі вони створені для того, щоб дарувати кожному, хто візьме їх до своїх рук безцінний скарб – знання.

Свято книжки

Мета:Ознайомити учнів із різноманітністю книг: словниками,

енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів про книги

та їхнє призначення. Розвивати вміння користуватися книгами, вдосконалювати навички читання. Прищеплювати читацькі інтереси, бажання читати.

Обладнання. Виставка різних видів книжок, книжок-саморобок, плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу.

/Files/images/20130425_094814.jpg

Хід заходу

1-й ведучий.

За всі віки життя на цій землі

Знання і досвід, мрії променисті

Зібрало людство у книжки малі

І берегли їх свято й урочисто.

2-й ведучий.

У книгах тих записано усе,

Що людське серце болем наповняло.

І те, що радість сонячну несе,

Що на заваді розвитку стояло.

1-й ведучий.

Шалені успіхи і радість, відкриття,

Важкі невдачі, біль утрат і зраду.

З прадавньої пори і так усе життя

До книжки йшла людина на пораду.

2-й ведучий.

Бо книга – вчитель, добрий друг вона,

Завжди порадить щиро допоможе.

В ній людства мудрість зібрана земна,

Тому вона – усе на світі може!

1-й ведучий.

Це знань могутнє й чисте джерело,

Що не міліє – повниться з роками!

І як би там людині не було,

А мудра книжка завжди поруч з нами.

2-й ведучий.

В часи тривог і в зоряні часи,

Коли від щастя хочеться літати

Як промінь світла, книгу в світ неси,

Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.

( Виконується пісня «Маленьких читачів»).

Учень. А й справді, книжка вчить, як на світі жить, а хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а

це – неабиякі знання.

Учениця. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було книжок.

Але люди завжди були допитливі, мали живий розум, вони упродовж усього життя на землі робили певні відкриття і хотіли поділитися ними з найближчими людьми, тому свої знання, вміння і навички усно і практично передавали з покоління в покоління, щоб легше було жити в цьому світі.

Учень. Свої знання, певні події треба було якось зберегти, але ж як? От люди

й почали робити перші зображення своєї думки в малюнках. Вони малювали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих днів, креслили на піску, на глині. Так колись біля широкої ріки люди позначали дні, та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги й те, що зобразили люди. А коли вода пішла, то нічого не лишилося. Прийшли люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка свою назву – Дністер, тому що записані ними дні – стер.

Тому якось так треба було писати, щоб не стиралися ті записи, і люди придумали кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися до сьогодні – це наскальні малюнки, які пережили багато тисячоліть і донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.

Учень. Та згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було увіковічнити, щоб не розгубити, а знання, ці потрібні були. Так з’явилася писемність.Але не одночасно в усіх народів, а в кожного народу – на певному

етапі свого розвитку. Вона була ознакою високої культури народу. Виникла писемність в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 років до нової ери у вигляді малюнкових знаків. Найдавніші словесні і складові системи з’явилися приблизно у ті самі часи. А раз винайшли люди символи, то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому наші предки винайшли такий спосіб. Вони покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги. Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи і довше зберігалися. Але б попробували ви, діти,

носити в школу такі «книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише навчальний день! Тому люди весь час випробували все інші матеріали для письма.

Учениця. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент. Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох боків фарбами, які стиралися, тому писати на пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої ери з’явилася перша книга в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і матеріал, на якому писали книжки, так почали називати – пергамент. Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.

Учень. Та й книжка була писана, а не друкована, як зараз, її писали вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а решту – чорною. Через дорожнечу книжка не могла прийти до всіх людей. Тому люди весь час думали

з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для усіх?

Учениця. Та от на берегах повноводних річок в Африці у болотах росла дуже поширена рослина – папірус. Її використовували на будівництві. Якось чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витчг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилась на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували. Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка була теж дорогою.

Учениця. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей матеріал кришився із часом розсипався. Тож що вигадали таке, щоб було легке, довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовку. Але на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом. Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.

Учень. От перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для виготовлення берестяних грамот кору берести кип’ятили, потім зшкрябували внутрішні шари і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що звався – писалом. Грамота складалася письмом догори.

Учень. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цань Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.

Учениця. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти папір, і з того часу почався розквіт книги. А потім у XV столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Гутенберга. І з того часу все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони були красивішими і цікавішими.

Учень. З’являлися нові друкарні, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати першу книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених». А більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який знаходиться в Києво-Печерській лаврі.

Дівчинка.

Ось так книжки з’являлися на світ,

Цікавий шлях пройшли вони віками.

Пролинуло земних багато тисяч літ,

Як книжка опинилась перед нами.

Хлопчик.

Така, як зараз на столі лежить.

Легка, красива, звична, паперова.

А час нестримно в космосі летить,

І щось мінятись, певно, буде знову.

Дівчинка.

Комп’ютерний настав нестримний час,

Прогрес такий, що годі і встигати.

І щось, звичайно, зміниться для нас,

Але не зможе людство не читати.

Хлопчик.

Можливо, книжка змінить власний вид,

Сторінки не стиратимуться вічно.

Та поки на землі живе наш людський рід,

То й книжка буде жити – це логічно.

(Лунає пісня «Шкільна стежина»).

Нечитайло. Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? І чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не заставляв уроки вчити… Бігай собі, гуляй з раннього ранку до пізнього вечора, і ніхто не кричав: «Читай! Вчи уроки!». От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому – свобода була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі, і ніяких книжок, ніяких уроків… А то Просто жити не дають з тими книжками…

Марійка. Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?

Нечитайло. Та хто-хто… Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. І так звик, що на інакше і не відзиваюсь. Нечитайло я. Ось хто. І нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу книжок, від них лише голова болить і все. І нащо їх придумали тільки?

Марійка. Нечитайло… Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так називали.

Нечитайло. А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба знати, я й так знаю, а більше мені й не треба знати, а то: «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!». Аж вуха болять за цілий день. А як не хочу… Не хочу і не буду. Отак!

Марійка. Нечитайло… Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали, чи не так? А тепер – Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали… Та все ж чого ти так настроєний проти книжок? Адже народна мудрість каже: «Вчений – світ, а невчення – пітьма». І це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло. Ну нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

Марійка. Звичайно ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Чим більше людина знає, тим мудріша стає. А книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло. Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.

Чарівниця. А я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

Марійка. Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає…

Чарівниця. Можна його відправити в минулий час, коли люди ще неписьменні були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисту над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі… Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб… Ну як?

Марійка. Ні, думаю, що це надто жорстоко, адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же не пристосований до такого життя. Може щось краще є… Є ще якийсь варіант?

Чарівниця. Що ж, можна його на кілька днів у ліс відправити, хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає…

Марійка. Ну що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло. Звісно! З радістю!

Чарівниця. Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виводить).

Марійка. Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому. А ми продовжимо наше світле і радісне свято. Бо книжка – це свято! Недарма народ каже, що у Землі супутник – Місяць, а у людини – книжка.

Галя. А воно й справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть із собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга – твій друг , без неї, як без рук. От космонавти брали з собою книжку в космос, і вона допомагала їм у польоті.

Саша. А на війні, прадідусь розказував, як ішли у бій, то на грудях деякі бійці тримали улюблену книжку. Прадідусь казав, що одного бійця у їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються.

Галя. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі – з книги людина бере. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не буває скучно, вона завжди розрадить і звеселить.

Саша. Книга – кому розвага, а кому – навчання.

Галя. А що ти маєш на увазі?

Саша. Та те, що наші підручники – теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою, тому називаються – підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся – розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму набираємося.

Марійка. Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму що теплий дощик для посівів.

Галя. А скільки цікавих казок є у книжках. І кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. І прийшли ті казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.

Марійка. Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.

Саша. Чи ж збулися? Таке скажеш!

Галя. А що ні? Давай подивимось на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити – і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?

Саша. А й справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. А це здорово!

Марійка. Раніше мріяли про те, щоб передати слова на великі віддалі, такі були герої в казках, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.

Саша. Отже мрія людей стала реальністю, і в цьому величезна заслуга книжки. А от я хочу знати, чи багато казок ви знаєте. А тому зараз прийдуть до нас герої з казок.

Вікторина «З якої казки?»

(Заходить дівчинка Казка в українському вбранні і проводить вікторину).

1.Росте синок, підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати, ні пером описати. От підріс він тай каже: «Зроби мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості годувати».( «Івасик-Телесик»)

2.От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат – загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший – піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами, та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото. («Царівна-жаба»)

3. – Твій мужик гроші знайшов?

– Знайшов, - каже, - паночку, знайшов.

– А коли це було?

– Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею. та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара.у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався…(«Язиката Хвеська»)

4. Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати. ні пером описати. От Змій її полюбив .А вона стала до нього подоброму підбиратися, тай питає:

- А чиє в світі такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?

- Є, - каже Змій. – Один такий в Києві живе, над Дніпром. («Кирило Кожумяка»)

5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його Бог знає куди… («Соломяний бичок»)

Казка. Я рада, діти, що ви знаєте багато казок, тому за кращі відповіді хочу подарувати учням ці книжечки. ( Дарує книжечки).

(Лунає пісня).

Чарівниця. От молодці , діти, ви знаєте багато, бо читаєте щодня, а от що з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся, то заберемо його додому?

Діти. Давай заберемо.

Чарівниця. Будь по-вашому. Тари-бари-розтабари, розтупіться, чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть.

(Діти-Хмари в чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замазаний).

1-а хмара.

Ось ваш хлопець непутящий,

Нечитайло ваш ледащий.

Думав вік без книг прожити.

Довелось його провчити.

2-а хмара.

У минуле завели,

Де ще книги не знайшли.

Жив в печері кам’яній

І ховався він у ній.

1-а хмара.

Тож не все було так тихо,

Там зазнав він горя й лиха.

Сам свій голод тамував.

Корінці в землі шукав.

2-а хмара.

Був голодний більш, як ситий,

Звірами не раз побитий.

Його страх такий скував,

Що хлопчина не гуляв.

1-а хмара.

А від звірів все ховався,

Дуже хлопець налякався.

Ще й від холоду дрижав,

Аж додому забажав.

2-а хмара.

А від страху неземного

Зрозумів – книжки для чого.

Він тепер усім поклявся,

Що уже за розум взявся.

Нечитайло.

Ой, нічого не питайте…

Краще книжку, книжку дайте!

Був я дуже необачний.

Я не знав. що там так лячно.

Люди ті ще зовсім темні,

Зовсім, зовсім неписьменні.

У страху живуть, страждають,

Нічогісінько не знають.

Нічогісінько не вміють,

Про добробут тільки мріють.

Ні, не хочу я так жити.

Краще буду вчитись, вчити

І писати, і читати,

Розум буду розвивати.

(Йому дають книжки, він бере всі, притискає до себе).

Чарівниця. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло. Так. з них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм своє життя зробити кращим, світлим. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції, щоб життя своє зробити кращим. Я зрозумів, яку силу має книга в людському суспільстві. А тому тепер буду читати, вчитися

бо вчення – це світло. А книга – це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання – з книги.

Чарівниця. Ну що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

Нечитайло. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю, того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

Дівчинка. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто- Михайло,

теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчував на собі те життя, коли люди були неписьменні. А тепер його вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас – Михайлик, а краще – Михайлик-читайлик,

правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято.

А давайте загадки загадувати! Я так люблю загадки. Ну хто перший?

* Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка).

*Хто мовчки про все розкаже? (Книжка).

*Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути – бери та й вчи. (Книжка).

Хлопчик. А хто може сказати, скільки на світі є книжок? А ніхто, їх кількості вже не знає, бо так їх багато.Є художні книжки, у яких розповідається

про людські історії життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. А хто знає, які ще є книжки?

1-й учень. Є багато підручників, за якими діти вчаться. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є пригодницькі.

2-й учень. Є науково-фантастичні книжки, тобто ті, у яких йдеться про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється така книжка, а буває, що згодом, через певний час ця мрія стає реальністю.І виходить, що автор вгадав цю подію.

3-й учень. А ще є енциклопедії найрізноманітніші для дорослих і дітей.У них

коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають по-іншому, не так

як художню книжку, а вибирають те, що людину цікавить на даний час. Буває, з самого початку, а хочеш – з кінця чи з середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації, малюнки. фотографії.

4-й учень.Є книжки для дорослих,а є спеціально для дітей.Вони відрізняються

за формою і за змістом, а також за оформленням. бо книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані. щоб дітям було цікаво читати.

5-й учень. А ще є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно писати слова. А ще фразеологічний словник є. Він вчить правильно будувати речення і правильно вживати потрібні слова в тексті.

6-й учень. А ще є словники синонімів, словники антонімів. У них теж слід частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.

7-й учень.Є ще словники, за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову.Це

українсько-англійський, українсько-польський і так далі. Словом, на всіх мовах, адже мов на землі є дуже багато, а щоб порозумітися з різними народами, треба знати багато мов. Чим більше мов знає людина, тим вона освіченіша. бо знає не тільки мову, але й культуру та історію тих народів.

8-й учень. А ще є словник слів іншомовного походження. Народи на землі дуже тісно пов’язані між собою, а тому слова з однієї мови часто переходять в іншу і вже сприймаються людьми як рідні, хоч за походженням вони можуть бути французькі, німецькі, італійські, англійські, російські. А з нашої мови слова переходять теж до інших народів. Тому й потрібні такі словники.

9-й учень.А ще ви забули сказати про тлумачний словник. який дає пояснення

словам, тобто тлумачить їхній зміст. Це дуже важливий словник , бо пояснює значення слова.Бо щоб правильно вживати слово, треба розуміти його значення

10-й учень.

Книжок на цілім світі є багато,

І кожна щось розкаже нам.

І от сьогодні в наше свято –

Складемо шану всім книжкам1

(Лунає пісня «хлоп’ята і дівчата»).

- А зараз будемо добирати останнє слово кожного другого рядочка і разом складемо вірш про книжку.

Книжки у світі різні є,

І в кожної ім’я СВОЄ.

А люди всі книжки читають,

Тому і розум світлий МАЮТЬ.

За розмірами є тоненькі.

Малі, великі і ТОВСТЕНЬКІ.

Гіганти і мікроскопічні,

Прозові є і ПОЕТИЧНІ.

Всі на Землі книжки чудові,

Є історичні й НАУКОВІ,

Поради є в книжках практичні.

Книжки бувають – ФАНТАСТИЧНІ.

З малюнками є і без них,

Й такі, що викликають СМІХ.

Бувають енциклопедичні,

Є з нотами книжки – МУЗИЧНІ.

В книжках казки й оповідання

І різні для дітей ЗАВДАННЯ.

Книжки-розгортки є і звичні,

А в них малюнки СИМПАТИЧНІ.

Усякі є, а як інакше?

Є для дорослих, є – ДИТЯЧІ.

Про радість є й про горе-лихо,

Є для навчання, є – для ВТІХИ.

Їх для людей – силенна сила,

Аби читати їх ХОТІЛА!

Якщо дитина їх читає,

Вона уже багато ЗНАЄ,

Чи ж перечислим їх таки?

Бо ж є ще різні СЛОВНИКИ.

Тлумачні, фразеологічні,

Є словники ОРФОГРАФІЧНІ.

Математичні, тематичні,

Фізичні є та ЮРИДИЧНІ.

Літературні є чудові,

Є історичні, ДОВІДКОВІ.

І кожний з них такий багатий,

Щоб більше нам з тобою ЗНАТИ.

1-ий ведучий.

І знов у мандри запросять вас книги

В далекі часи, в дивовижні країни.

Відкриються вам таємниці великі,

Знайдете ви справді безцінні перлини.

Нехай не минає вас байка чи казка,

Хай міфи і вірші у душу вам линуть.

Та тільки уважно читайте будь ласка,

Тоді лиш почуєте слово нетлінне.

І мудрі поради, і жарти дотепні,

Й думки, що летять крізь кордони та мури –

Усе, чим приваблює світ цей безмежний,

Усе, що дарує світ літератури.

2-ий ведучий.

Ми всі вчимося залюбки,

гартуємось, міцнієм,

читаєм із захватом книжки

і про майбутнє мрієм!

Бібліотекар.

Найвірніша з друзів – книжка рідна, мила.

Наша в ній надія, в ній і наша сила.

Слався, величайся, зіркою з гори,

Українська книжко, серед дітвори!

Із святом вас, друзі! Із святом книги1 Бажаємо вам приємних, цікавих зустрічей з героями книжок!

Кiлькiсть переглядiв: 518

Коментарi